Я сумніваюсь, що Зеленський потрапить у другий тур — соціолог Євген Головаха

Вже незабаром, 31 березня, мільйони українців підуть на виборчі дільниці, аби обрати нового президента. Передвиборча кампанія у самому розпалі: вже помітні фаворити перегонів, але рейтинги постійно змінюються.

lfstone.ru зустрілось з соціологом Євгеном Головахою, з яким ми поговорили про особливості цих виборів, про настрої українців, та про те, що стало причиною того, що шоумен Володимир Зеленський вирвався в лідери президентських перегонів.

Минає п'ята річниця розстрілів на Євромайдані. Як за цей час змінились цінності українців?

Цінності змінюються поколіннями. Хоча є обставини, які прискорюють, а є такі, що гальмують їхню зміну. Як показують наші дослідження, які ми проводимо з 1992 року, до подій Євромайдану динаміка зміни цінностей в українців була надто повільна. Про що йдеться? Насамперед, про цінності соціальної активності, громадського життя, контролю за владою. До Майдану вони для українців традиційно були на останньому місці. Якщо оцінювати за 5-бальною шкалою, цінності соціальної активності ледве дотягували до трійки. На першому місці для українців завжди були цінності життя людини, сім'я, здоров'я, мир і добробут.

Але варто відзначити, що за 5 років все-таки дещо змінилось. Хоча ці цінності соціальної активності ще на останніх місцях, але вже вони наближаються до чотирьох балів. Люди почали розуміти, що не можна владі давати можливість все робити на свій смак, її треба контролювати. Так робиться у всіх розвинутих демократіях — недостатньо обирати владу, її треба контролювати, щоб вона не зловживала своїми повноваженнями.

У чому це проявляється?

Ще до Майдану в Україні було багато громадських організацій, але про їхню діяльність ніхто не знав. З 2005 по 2010 роки кількість офіційно зареєстрованих організацій збільшилась удвічі, але кількість членів у них майже вдвічі скоротилася. Вони створювались під певні гранти або проекти. За останні ж 5 років з'явились громадські організації, які дійсно об'єднують людей, які зацікавлені у вирішенні певних соціальних проблем. Найяскравіший приклад — це феномен волонтерства, про який уже багато говорили. Вони зараз на роздоріжжі, бо нині армія вже отримує те, що волонтери привозили свого часу. Тому багато хто з них починає займатися серйозними соціальними проблемами.

У своїх попередніх інтерв'ю ви говорили про посилення протестних настроїв серед українців. Через 1,5 місяці ми матимемо президентські вибори, потім — парламентські. Як це впливає на настрої українців?

Перед виборами протестні настрої зазвичай підвищуються. Це природньо. Хоча нині не пік протестних настроїв. Пік їх був у 2013 році.

Нині за багатьма опитуваннями на перше місце серед кандидатів у президенти вийшов Володимир Зеленський. Це можна вважати проявом протестних настроїв?

Безумовно. Це показує незадоволення як чинною владою, так і "системною опозицією" у Верховній Раді. Звідси випливає, що людина без політичного досвіду набирає більше, ніж усі відомі політики. Я думаю, що якби висунувся Вакарчук, у нього теж було б те саме.

Чому, на вашу думку, Вакарчук не пішов на вибори?

Це розумна позиція — він відчував, що ще треба пройти якийсь шлях набуття політичного досвіду. Політичні знання Вакарчук отримав у Стенфордському університеті, а тепер треба ще політичні навики. Адже його перший досвід, коли він пішов у Верховну Раду, був невдалий. Я його розумію, бо щоб витримати атмосферу української політики, треба, мабуть, бути політиком за покликанням.

Після Євромайдану в Україні запрацювали соціальні ліфти, і багато активістів пішли у Верховну Раду. Чому вони не змогли достатньо проявити себе там?

З самого початку у них було два шляхи — або вписатися в цю систему, або підняти громадську хвилю протесту проти цієї системи, яка складалася десятиріччями. Але, як я уже говорив, українська політика — це взагалі дуже своєрідне середовище. Вони не змогли вписатись в систему, де панує корупція та особисті зв'язки. З іншого боку, вони не змогли створити і політичну партію, хоча спроби були. В результаті більшість з них так і залишилась на маргінесі політичного життя.

Наскільки можлива поява нових облич чи нових політичних партій під час виборів 2019 року?

Нові політичні партії — це навряд чи. На мою думку, якщо тільки Вакарчук очолить якусь нову політичну силу, то вона ще може потрапити до парламенту.

Зараз фактично вакуум серед ліберальних політичних сил.

"Самопоміч" Садового, яка позиціонувала себе як ліберальна, виявилась мало дієвою. Тому вона фактично втратила свої позиції, але її виборці залишилися. Якщо Вакарчук створить іншу силу, то може розраховувати на цих виборців.

Ми вже згадували про феномен Володимира Зеленського в українській політиці. Як ви можете його описати?

По-перше, треба сказати, на відміну від багатьох інших кандидатів, Зеленський особливо нічого не обіцяв виборцям. Ні підняти пенсії, ні знизити ціну на газ. Ляшко, наприклад, обіцяє це і має свої 10%. Зеленський же нічого не обіцяв і набирає 25%. Це феномен. Тут є два фактори. Перший — це розчарування виборців в системній політиці. Це не лише українське явище, а й світовий феномен. Прояви цього — прихід до влади у США Дональда Трампа або "Руху 5 зірок" в Італії.

Другий фактор — регіональний. Справа в тім, що в Україні дуже суттєві регіональні відмінності. За 5 років виборці Півдня і Сходу України не могли знайти свого кандидата. Багато з них остаточно розчарувались у регіоналах, тому люди більше не хочуть Вілкула і Бойка, але вони не хочуть і Садового з Гриценком, і Порошенка з Тимошенко.

Можете описати портрет виборця Зеленського?

Якщо домінантні риси — це мешканець сходу і півдня України, це більш молода людина. При цьому я не бачив суттєвих відмінностей між чоловіками і жінками. Однак зростаючий рейтинг — це не означає, що він буде президентом. Я навіть сумніваюсь, що Зеленський потрапить у другий тур.

Чому?

Не факт, що його виборці підуть на дільниці, молодь погано ходить голосувати. В молодих дуже багато інших інтересів, крім політики. Навіть, якщо припустимо, що вони підуть, то не факт, що вони за нього ще й проголосують.

Стабільність — це дуже важливий чинник нашої політичної свідомості. Українці взагалі консервативні, вони не дуже полюбляють зміни, хоча і йдуть на це, коли відчувають, що вже діватися нікуди. Далеко не всі виборці живуть за принципами "нехай гірше, аби інше".

Тому можливо й таке, що багато людей може передумати в останній момент, адже після виборів закінчується протест і починається життя.

За останніми опитуваннями, антирейтинг чинного президента нині на рівні 70%. Це типова українська риса, чи в Європі таке теж можливо?

Цілком можливо. Це взагалі проблема кризи перехідного суспільства, яке перманентно переживає кризову ситуацію в політиці і в економіці. Ми це спостерігали в Польщі на початку 90-х. Там теж був дуже низький рівень довіри до влади. Це ми спостерігали в Болгарії і Румунії на перших етапах євроінтеграції. Це щодо постсоціалістичних країн. Якщо брати Західну Європу, то схожа ситуація з довірою до влади була в Греції під час загострення економічної кризи. Подібне зараз спостерігається в Італії, коли до влади дійсно прийшли популісти.

Наскільки зростання антирейтингу Порошенка пов'язане з ростом популярності Тимошенко?

Юлія Тимошенко — це дуже цікавий феномен. У неї найстійкіший ядерний електорат. Це було доведено шляхом панельних соціологічних досліджень ще з початку 2000-х років. Виборці переходять від одного політика до іншого, але у випадку Тимошенко таких переходів менше. Це тому, що в неї є харизма, завдяки якій вона може впливати на людей. В неї теж достатньо високий антирейтинг, але певна частина людей сприймає її як природнього лідера, не важливо, що вона при цьому говорить.

Можете описати типового виборця Тимошенко?

В неї більше прихильників в сільських місцевостях і в невеличких містах в центрі України. Це люди середнього і старшого віку, які дуже важко живуть. Вони сподіваються, що Юля прийде і все краще зробить. Вони на маму розраховують.

Тобто якийсь патерналізм виходить?

Патерналісти у нас майже всі. На жаль, це головна вада нашої економічної свідомості. Це тому, що ми з феодального суспільства перейшли в радянське. Для людей це мало що змінило — місце царя зайняла партія.

У соціології є поняття екстернальності, коли відповідальність за свою долю люди покладають на зовнішні сили. Це може бути будь-хто — Бог, президент, оточуючі, начальник. Можливо, у електорату Зеленського менше патерналізму — я ще не вивчав. Для цього треба проводити спеціальне дослідження його електорату. Але, якщо він більш молодий, то я можу апріорі сказати, що його виборці більш самостійні.

А давайте уявимо, що 1 квітня до влади приходить Зеленський. Що тоді буде?

Вже зараз можу сказати, що Зеленський не прийде до влади 1 квітня, адже однозначно буде другий тур (21 квітня). Тобто якщо Зеленський і переможе на виборах, то це вже буде кінець квітня. А це вже буде несподіванка для всіх. Не менше місяця всі будуть оговтуватись. Однак в такій ситуації найгірше, якщо його політичні опоненти будуть закликати до якихось агресивних дій. Я сподіваюсь, що цього не буде.

Якщо говорити про Зеленського, то все буде залежати від його перших кроків. Якими вони будуть — прогнозувати складно, адже він на ходу міняє колеса. Подивимось, що з цього буде.

Багато людей сказали, що якщо переможе Зеленський, вони емігрують з країни

Не слухайте ви їх. Якщо би так було, то всі б вже емігрували. До того ж це феномен не лише український. Давайте брати приклад Португалії. Зараз це успішна країна Західної Європи, але після Другої світової війни тут була велика криза і португальці масово емігрували не тільки в Європу, а і в Латинську Америку. Виїхали, але вони цим підтримували свою ж Португалію.

На вашу думку, якою буде Україна в 2020 році?

Є багато дуже факторів, які можуть змінитися. Це загроза внутрішнього зіткнення і зовнішній напад. Якщо не буде великих зовнішніх і внутрішніх зіткнень, Україна в 2020 році буде значно успішніша, ніж сьогодні. Цей тренд вже намітився.

Источник