#HearMeToo: Соломія Вітвіцька

Неусвідомлюване. Публічне. Приховане. Невидиме. Фізичне. Сексуальне. Економічне. Психологічне. Але завжди болюче та руйнівне. Насильство. Ми звикли вважати, що ґендерно зумовлене насильство має видимі прояви. Проте інколи насильство може так добре маскуватись, що ані оточуючі, ані людина, яка страждає від нього, не розуміють, що саме коїться. Зробити проблему видимою можна, почавши з діалогу. Коли одна жінка починає говорити, до неї поступово долучаються інші. Коли одна своїм прикладом показує, що не можна мовчати, її наслідують інші. І коли вже не одна вона благає: "Почуй мене", суспільству не залишається нічого, окрім як діяти. Реагувати. Захищати. Попереджати. Цьогорічна тема Міжнародного дня протидії насильству щодо жінок та дівчат Організації Об"єднаних Націй — "#ПочуйМене: Зупинимо насильство проти жінок та дівчат". У рамках глобальної кампанії 16 жінок на сторінках WoMo та ZZA! розкажуть вам, чому вони вирішили не мовчати. Соломія Вітвіцька, ведуча ТСН на каналі "1+1", розповідає другу історію.

Якби сьогодні мені довелось вийти на марш проти насильства із транспарантом у руках, на ньому була б написана фраза "Будь добрішим!". Навколо дуже багато негативу, і якби всі були добрішими та уважнішими, без зайвих очікувань і сподівань, цю ситуацію можна б було змінити.

Для мене насильство — це тиск, пригнічення, намагання керувати, — це все, що робиться поза волею людини. І насильство може бути як і фізичне, так і моральне, психологічне, з яким ми зараз частіше зустрічаємося, зокрема завдяки соцмережам.

З останнім я зіштовхуюсь доволі часто, це те, що переживають багато публічних людей — булінг у соцмережах, коментарях. І я не можу нічого з цим вдіяти, але намагаюся до цього ставитися по-філософськи, бо людина все одно витратила час, зайшла на мою сторінку і ще щось написала. Тобто я цій людині в будь-якому випадку небайдужа. Ми всі вразливі люди і, звісно ж, ми можемо реагувати по-різному, але мені здається, що варто виробити якусь свою позицію і свою реакцію на такі речі. Проте мене дуже вразила історія моєї вагітної подруги, яка теж є публічною людиною. Я просто написала пост, де привітала її, а дорослі чоловіки почали писати якісь дивні речі, на кшталт того, що вона "повинна молитися, а не пузом світити". Я навіть не знала, що відповісти, мені просто було більш шкода, що це відбувається в мене на сторінці, можливо, я спровокувала таку реакцію. Мене обурило, що люди нав`язують свої думки у такій негативній та агресивній формі. І таких випадків, на жаль, багато.

Це також стосується тих людей, які вчиняють булінг по відношенню до мене. Узагалі, коли на мене кричать, у мене зазвичай трапляється ступор. Тобто я частіше не знаю, як реагувати і можу мовчати і нічого не сказати. Буває в мене реакція, якщо це тривалий час відбувається, тоді я можу щось відповісти. Але я розумію, що можу щось сказати емоційно і, відповідно, потім про це дуже шкодую. Тому реагувати на такі випади у той самий спосіб — це не мій варіант. Я потім морально себе не комфортно почуваю, коли я кричу, можу не спати, прокручувати усе у голові, розмірковувати, навіщо я це зробила. Тепер я просто намагаюсь відійти в сторону, щоб зрозуміти, чому людина це зробила. Іноді це набагато глибше і це не лише якісь провокації. Я думаю, що якщо людина схильна до таких речей, значить в неї не все гаразд у житті. Зазвичай, я впевнена, що у дитинстві чи в садочку, чи в школі, чи в сім"ї у цієї людини були проблеми, і вона теж пережила насильство. У нас у країні немає такої достатньої фахової психологічної допомоги і багато людей не можуть собі дозволити сходити до психолога. І природно, що деякі люди живуть з цими травмами, а потім наносять їх іншим.

Зокрема я була враженою статистикою, скільки відсотків українців страждають від насильства й мовчать. Вони взагалі ні з ким про це не діляться. Кожен третій українець виріс в родині, так чи інакше зазнаючи фізичного чи психологічного насильства. І відповідно, з цими травмами йде далі і точно так само може травмувати інших, свідомо чи несвідомо. На сайті ТСН зараз у два кліки можна знайти телефон чи потрібну людину, куди ти можеш звернутися за допомогою, якщо зазнаєш насильства. Це є спроба допомогти тим людям, які справді зазнають чи психологічного тиску, чи взагалі якихось утисків. Адже часто ти навіть не можеш зрозуміти, що хтось щодня колупає тебе в одну й ту ж саму рану. Насправді, було б набагато більше щасливіших людей, якби вони були більш обізнаними.

Читайте також: Штормит: Что происходит с обществом, когда публично вскрываются случаи насилия

Источник